програма

науково-практичного семінару

«Кредитно-модульна система

організації навчального Процесу»

1 - 2 липня 2004 року

імені Володимира Гнатюка

900-1000 – Реєстрація учасників науково-практичного семінару

1000-1300 – Перше пленарне засідання

Відкриття науково-практичного семінару

Кравець В.П. – ректор Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка

Кредитно-модульна система організації навчального процесу як засіб забезпечення мобільності і конкурентоспроможності випускників вищих навчальних закладів.

Степко М.Ф. – заступник Міністра освіти і науки України

Особливості організації навчального процесу в умовах кредитно-модульної системи підготовки фахівців.

Козак Ф.В. – проректор Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу

Реалізація основних принципів Болонської декларації при підготовці фахівців економічного профілю.

Колот А.М. – проректор з навчальної роботи Київського національного економічного університету

Розподіл освітньо-професійної програми підготовки фахівців за модулями та змістовими модулями.

Кравченко С.М. – керівник відділу Науково-методичного центру аграрної освіти Мінагрополітики

Планування навчального процесу в умовах кредитно-модульної системи підготовки фахівців.

Потап О.Ю. – доцент Національної металургійної академії України

Індивідуальна та самостійна робота студентів в умовах кредитно-модульної системи організації навчального процесу.

Грубінко В.В. – проректор Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка

Специфіка кредитно-модульної системи організації навчального процесу у вищому педагогічному навчальному закладі.

Мороз І.В. – професор Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова

Особливості формування програми навчання студентів та запровадження інституту кураторів індивідуальних програм

Загородній А.Г. – начальник навчально-методичного управління Національного університету «Львівська політехніка»

1300-1430 – Перерва

1430-1630 – Друге пленарне засідання

Формування системи забезпечення якості вищої освіти.

Бабин І.І. – завідувач кафедри Тернопільського педагогічного університету імені Володимира Гнатюка

Про систему Європейських залікових трансфертних кредитів та їх впровадження у вищій освіті України.

Калиновська Л.Є. – начальник навчального відділу Київського національного торговельно- економічного університету

Забезпечення якості вищої освіти на стадії проектування.

Салов В.О. – начальник навчально-методичного управління Дніпропетровського національного гірничого університету

Запровадження інформаційних пакетів.

Сокол Є.І. – проректор Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут»

Особливості модульного навчання та тестового контролю знань в умовах КМСОНП.

Погорєлов А.І. – проректор Одеської академії холоду

Про особливості запровадження кредитно – модульної системи в навчальний процес.

Лисенко В.П. – проректор Національного аграрного університету

10.00-12.00 – Засідання круглого столу

«Проблеми впровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу»

12.00–13.00 – Засідання робочої групи щодо доопрацювання проектів відповідних розпорядчих, нормативних та методичних матеріалів з питань педагогічного експерименту.

Підведення підсумків роботи науково-практичного семінару

«РЕАЛІЗАЦІЯ ОСНОВНИХ ПРИНЦИПІВ БОЛОНСЬКОЇ ДЕКЛАРАЦІЇ

ПРИ ПІДГОТОВЦІ ФАХІВЦІВ ЕКОНОМІЧНОГО ПРОФІЛЮ»

Анатолій Колот,

проректор з навчальної роботи,

Київський національний економічний університет

Розглядаючи комплекс питань, у який спосіб має здійснюватися імплементація Болонського формату в освітню діяльність в цілому і в освітню діяльність по підготовці фахівців економічного профілю зокрема, хочеться поділитися досвідом Київського національного економічного університету (КНЕУ), нашим баченням щодо реалізації цього завдання.

Варто відзначити, що КНЕУ з перших кроків по приєднанню до Болонського процесу брав і бере активну участь у всіх заходах, що проводяться під егідою Міністерства освіти і науки України, зокрема у діяльності робочої групи. Наш університет є учасником педагогічного експерименту з кредитно-модульної системи організації навчального процесу і немало вже зробив в організаційному, методичному та інституціональному плані.

Всю підготовчу роботу по приєднанню до Болонського формату ми розпочали з комплексного порівняльного аналізу системи освіти в провідних європейських університетах та власної системи освітньої діяльності.

Такий порівняльний аналіз з огляду на вимоги Болонської декларації дозволив нам відповісти на принципово важливі питання, а саме:

1) якими є наші конкурентні переваги і в чому вони полягають;

2) де ми не «дотягуємо» до кращих європейських взірців, в чому ми програємо Європі і де не маємо конкурентних переваг;

3) що маємо робити в інституціональному плані (кредити, модулі, інформаційні пакети тощо) та в плані щодо покращення змістових характеристик освітньої діяльності.

Як засвідчили результати аналізу, ми маємо певні конкурентні переваги, зокрема:

- значно кращу гуманітарну підготовку порівняно з багатьма зарубіжними ВНЗ і за будь-яких заходів щодо входження до загальноєвропейського освітнього простору не повинні її втрачати;

- ґрунтовнішою, глибшою, більш предметнішою є фундаментальна підготовка, яка закладає підвалини подальшої міжпрофесійної мобільності, створює передумови для високої конкурентоспроможності не лише на момент випуску фахівців, а й на тривалий час практичної діяльності.

Є й інші конкурентні переваги, але є й потреба удосконалення освітньої діяльності.

Невідповідності з освітою європейського формату залишаються досить суттєвими, тому й заходи щодо імплементації європейського досвіду, гармонізації національної і європейської освіти мають бути і комплексними, і багатими за змістом, і включати одночасно як зміни інституціонального характеру, так і змістового та науково-методичного.

Саме таким за структурою є план заходів по приєднанню до Болонського формату, що затверджений Вченою радою КНЕУ і нині успішно реалізується.

У себе в університеті ми не схильні стверджувати, що де-факто вже повністю доросли до європейських стандартів в освіті і приєднання, про яке йде мова, це справа суто формального характеру. Переконані, що за цілого ряду напрямів ми ще не вписуємося у Болонський процес, а по окремих — до останнього часу навіть здавали позиції, які мали до початку перебудовчих процесів (як це, наприклад, наукова робота).

Ми виходимо з того, що освітня діяльність відповідно до вимог Болонської декларації — це не тільки і не стільки рівні, модулі, експерименти, кредити, рейтинги. Це, перш за все, нова філософія освітньої діяльності, це нові принципи організації навчального процесу, це новий тип відносин між викладачем і студентом, це нові «технології» опанування знань, це унеможливлення репродуктивних методів навчання, це прозорість навчального процесу і ще багато іншого.

Чи не найсуттєвішим «вузьким місцем» у вищій економічній освіті залишається наукова робота і, перш за все, наукова діяльність викладачів. Для європейської вищої школи, звичайно кращої, яка формувалася упродовж декількох століть, завжди аксіомою було наступне положення: викладач має йти в аудиторію з власним науковим доробком, його лекція — це результат завершених чи виконуваних науково-дослідних робіт.

Нині в західному університеті середнього рівня важко знайти професора, який читає основні курси і не є активним дослідником, не друкується в провідних журналах світу. Якщо ж застосуємо до деяких наших керівників курсів західні мірки стосовно участі в наукових дослідженнях, то прийдемо до невтішного висновку: немалу частку дисциплін у наших вищих навчальних закладах викладають скоріше викладачі-методисти, а не активні науковці-дослідники.

Занепад науково-дослідної роботи, який стався з відомих причин, серйозно ускладнює досягнення європейських стандартів в освіті. Особисто переконаний у тому, що важливою складовою входження до єдиного європейського простору має бути пошук традиційних та нетрадиційних джерел фінансування науково-дослідної роботи у вищих навчальних закладах. Не можемо, не маємо права забувати про те, що сьогоднішні недоліки у науковій роботі викладача — це його завтрашні провали у педагогічній діяльності.

Очевидно настав час, коли в міру вирішення нагальних проблем матеріального заохочення викладачів маємо все більше коштів спрямовувати на наукові розробки за рахунок власних коштів вищих навчальних закладів. Ці ж кошти повернуться працюючим, творчим викладачам, які науково збагатять себе і навчальний процес, водночас покращать свій добробут.

Переконаний, що входження до єдиного європейського простору, досягнення конкурентноздатності, що відповідає європейським стандартам неможливе без комплексних заходів щодо упорядкування робочих навчальних планів, включаючи як змістову їх складову, так і структуру навчальної роботи. Не можна не зазначити, що саме у цій царині маємо немало невідповідностей між нашою практикою освітньої діяльності та західноєвропейською (і не тільки, оскільки таж сама практика має місце в Канаді, США, інших розвинених країнах), і яка пов’язана саме з кількістю навчальних дисциплін, обсягами навчального часу і його розподілом.

Маємо констатувати, що вища економічна освіта все ще не може позбутися одного з суттєвих недоліків, який складався роками — хибної тенденції до дроблення курсів, формування навчального плану не виходячи з інтересів студентів, а під конкретного викладача кафедри. Склалося так, що нині немало дисциплін навчальних планів підготовки фахівців напряму «Економіка і підприємництво» можна розглядати лише як розділ повноцінної навчальної дисципліни. За нашою оцінкою, біля 1/3 дисциплін навчальних планів підготовки економістів мають загальний обсяг 1,0 — 1,5 кредити, а біля 50% дисциплін мають кількість кредитів не більше 2-х.

Може виникнути і виникає питання: «А що поганого у тому, що ми маємо велику кількість дисциплін? Може це слід трактувати як наш позитив чи здобуток?!»

За нашою оцінкою надмірна кількість дисциплін, а по суті — це міні-дисципліни, явище, що має переважно негативні наслідки.

1. Кожна дисципліна повинна мати чітко визначений предмет, логіку викладання матеріалу. Це має бути матеріал системного характеру, це має бути система знань. Цієї системи знань за природою не може бути у міні-дисциплінах.

2. Міні-курс передбачає відповідну кількість годин, в межах яких знову ж таки за природою неможливо запровадити тренінгові технології, організувати виконання комплексних завдань.

3. Велика кількість міні-дисциплін це неминуче дублювання у викладенні матеріалу, це масові ситуації, коли один і той же категоріальний апарат розглядається у 3-х—4-х дисциплінах, до цього ж у різній інтерпретації.

4. Завелика кількість дисциплін і, перш за все, нагромадження тих, які слід розглядати як розділ повноцінного курсу призводить до перевантаження студентів і викладачів.

Нагадаю як виглядає навчальний план класичного європейського взірця. Студенти вивчають в рік, як правило, 10 дисциплін (по5 за семестр). Аудиторне навантаження на дисципліну — три години, отже тижневе навантаження складає, як правило, 15 годин. Навчальні плани в окремі навчальні роки, за нашими даними, містять максимум 6 дисциплін на семестр (на рік 12), отже максимальне тижневе аудиторне навантаження складає 18 годин.

Кількість кред